Фільм Бідолахи: феномен заздрості до матки для чайників
Фільм "Бідні речі", від талановитого грецького продюсера Йоргоса Лантімоса, безперечно є одним з кращих фільмів, які я коли-небудь бачила. Його фантастичний і глибоко символічний сценарій, доповнений витонченими костюмами і ретельно відібраним музичним супроводом, спільно з майстерною грою акторів, втілює собою квінтесенцію постмодерного кінематографу. Однак потенційні глядачі повинні бути готові до фільму, який має багато психоаналітичних сцен, що сплетені з темами сексу, насильства, жорстокості і не фільтрованого натуралізму. Таким чином, цей кінематографічний шедевр може виявитися не зайде широкій публіці, особливо наївному глядачу.
Заздрість до матки
Багато хто знайомий з концепцією Фройда "заздрості до пенісу" - почуття заздрості у жінок, викликане невзможливістю мати пеніс. У символічному контексті пеніс втілює у собі ідеї влади, всемогутності та цілеспрямованої поведінки. Тобто, маскулінні якості. На жаль, концепція "заздрості до матки", авторкою якої є Карен Горні, залишається відносно невідомою - це почуття заздрості чоловіків до жінок за їхню здатність породити іншу людину. Народження, унікальний акт створення і репродукції, завжди залишається недосяжним для чоловіка. На відміну від чоловіків, жінки можуть досягти влади та розвивати кар'єру, впоравшись із тривогою, викликаною заздрістю до пенісу. Преодоління ж тривоги, пов'язаної з неможливістю створення життя, є більш складним викликом для чоловіків.
У фільмі ми бачимо чоловіка на ім'я Годвін (Год – англ Бог, Він - англ перемога) Бекстер, який створює дитину, яку він називає Белла Бекстер. Це його унікальний, але дуже прямий спосіб вирішення тривоги, викликаної заздрістю до матки. Особистість Годвіна Бекстера формувалась під впливом його батька – садистичного деспота, який фізично і психічно травмував його. Під впливом цього травматичного досвіду Годвін став чоловіком, який не сроможний формувати стосунок прив’язаності з іншими людьми, оскільки головний об'єкт його прив'язаності – батько, навчив не прив’язуватись до людей і до себе в перешу чергу. В результаті Годвін шукає утіху в створенні зв'язків виключно з "бідними речами", які він сам і створює, знаходячи в цьому нестандартному процесі відчуття безпечної прив’язаності та захищеності.
Протягом тривалого часу він відчайдушно намагається створити собі дитину, таким чином шукаючи рішення для свого почуття тривоги, пов’язаного із заздрістю до матки. Він проводить експерименти з різними тваринами і створює різноманітних істот – козла-гусака і свиню-курку іт.д. Ці всі дивакуваті проекти слугують передвісниками очікуваного людського експерименту. З часом Годвін знаходить ідеальний об'єкт для людського експерименту – вагітну жінку, яка покінчила життя самогубством. Вражаючий поворот подій полягає в тому, що він переносить мозок дитини в мозок матері, навігуючи та жонглюючи життям, смертю та сферою наукових експериментів.
Жінка, яка народила сама себе
У Біблії Бог народжує самого себе, надаючи доволі прямолінійний концепт для вирішення проблеми заздрості до матки. Подібно до цього в фільмі “Бідолахи” ми спостерігаємо, як героїня народжує сама себе. Беллі випадає другий шанс на життя завдяки унікальній операції - мозок її ненародженої дитини трансплантують їй в голову. Як на мене, це чітка паралель із Біблійним сценарієм. Белла, виходить за межі традиційних ролей, замінюючи Бога на п'єдесталі, і сама стає богинею. Її участь розширюється поза актом репродукції. Вона задіяна в акті відтворення самої себе!
Тут також можемо дослідити тему сепарації,, властиву відносинам матері та дитини. Зачаття та розвиток дитини в жіночому тілі є втіленням симбіозу та злиття. Злиття, яке маніфестується в фізичному втіленні. Акт народження, втілює в собі фізичну сепарацію матері та дитини, яка стає першою з багатьох сепарацій в житті як породіллі, так і немовля. Ця сепарація викликає багато емоцій у обох - страх, гнів та щастя та ін. У фільмі Белла, підходячи до моменту сепарації від ненародженої дитини, тобто народження, трагічно завершує своє життя самогубством. Таким чином, вона ніби відмовляється від первинного акту сепарації, залишаючи не розірваним священний зв'язок між матір'ю та дитиною.
Про важливості відовідності тіла віку
Ця тема фільму хоробро занурює глядача в табуйовану тему сексуальності. Тут просто не можливо не згадати відкриття Фрейдом стадій психосексуального розвитку людини та принцип задоволення. Це відкриття сколихнуло світ, як мабуть і фільм “Бідолахи” сколихнув публіку кінотеатрів. У фільмі ми стаємо свідками одного з можливих сценаріїв, зображуючого наслідки того, що дитина живе в тілі дорослої жінки. Абьюз і бажання, хіть, яке викликає Белла у оточуючих викликає відразу, особливо у тих людей, у яких добре розвинене Супер-Его.
Після операції з пересадки мозку, Белла проходить типові стадії розвитку дитини. Прям все по Фройду! Спочатку вона вчиться ходити, гратися та досліджувати. Коли вона досягає стадії розвитку, еквівалентної трьохрічному дитині, ми спостерігаємо першу кризу сепарації яка втілена в сильному бажанні покинути батьківський дім. Вона висловлює це бажання в агресивній манері і досягає обмеженої свободи. Тут треба звернути увагу та чудовий сценарій який дозволяє нам поглянути на функцію Ід, або чистого принципу задоволення! Тобто, ми бачимо дитину в дорослому тілі, яка не здатна контролювати свої бажання, через нерозвиненість механізмів стримування, за які відповідає Супер-Его. Функції контролю, тобто Супер-Его вводять батьки, виступаючи зовнішніми “законодавцями моралі”. Пізніше, дитина інтерналізує ці правила, засвоюючи функцію самоконтролю. Белла показує нам як на початку свого існування у неї відсутній будь-який контроль.
Пізніше Белла доходить до так званої "Едипової фази". Так, наприклад, Белла, доросла жінка, мастурбує без будь-якого почуття сорому прям за обіднім столом, просто тому, що це приносить їй задоволення. І коли інші помічають це, вони навчають її тому, що така поведінка є неприйнятною. Таким чином, Супер-Его вмішується і пояснює роль моралі в суспільстві. І що подекуди мораль важливіша за задоволення тут і зараз. Тим не менш, її бажання досліджувати настільки сильне, що вона вирішує покинути свій дім і подорожувати з адвокатом Годвіна, який зловживає своєю владою та залучає Беллу до сексуальних стосунків, що для здорової людини є неприйнятним.
З часом Белла розвиває в собі функції Супер-Его і Его. Це відбувається приблизно тоді, коли вона опиняється на кораблі. Це підліткова стадія зростання Белли. Белла досліджує свої кордони, а також кордони інших, відкриває в собі бунтарство і знаходить свій шлях до філософії. Крім того, її уявлення про мирний і щасливий світ розбивається, коли вона на власні очі бачить страждання інших.
Її пошук себе продовжується в Парижі, де вона працює як проститутка та відвідує соціалістичні збори. Нарешті, вона знаходить свій шлях додому, коли її творець знаходиться на смертному одрі. Вона приїжджає до Лондона вже як доросла жінка, яка знає, чого вона хоче від життя.
Трансгенераційна травма
Белла прибуває до Лондона і вирішує піти по стопах свого хворого творця і стати лікаркою-експериментатором. Вона прощає Годвіну жорстокий експеримент по пересадці мозку, який він провів над нею. Спершу вона каже йому про пробачення, а потім діями доводить що її пробачення справжнє, коли вона проводить операцію з пересадкою мозку кози в свого колишнього чоловіка. Крім того, коза слугує символом жертвоприношення Богам в різних культурах. У цьому контексті її колишній чоловік стає початковою жертвою, яку вона приносить у віддання своєму божеству - своєму творцю, Годвіну Бакстеру.
Протягом фільму ми чуємо історію батька Годвіна, який також був лікарем-експериментатором. Його основним об'єктом для експериментів був його син, якого він глибоко травмував фізично та психологічно. Батько Годвіна сформував особистість свого сина в травматичний спосіб. Тобто, його батько ніби “народив сина”. Ця травма підсвідомо успадковується й Беллою.
Хоча це не зазначено явно в фільмі, але нам ніби натякають на те, що Белла не здатна зачати дитину у традиційний спосіб. Замість цього, вона може створювати дітей - "бідолах" - продовжуючи експерименти свого батька. Або ж вона може піти в психоаналіз і вилікуватись, і більше не передаватиме свою травму іншим істотам ;)
Розп'яття Годвіна
У фінальній сцені з життя Годвіна ми бачимо на його ліжку, де з равого боку лежить Макс – його відданий учень, а зліва Белла - його творіння та продовження. Ця композиція нагадує сцену Розп’яття Христа в Православному вчені, де Ісуса зображають розп'ятого на хресті, зліва від нього Марію-матір, і зправа - Іоана Богослова, його послідовника. Оскільки режисер фільму, Йоргос Лантімос, походить з православної культури, розумно інтерпретувати цю сцену як навмисну відсилку на розп'яття Христа.
Отже, в кінці Бог (Год) перемагає, коли ГодВін знаходить свій спокій у людях, до прив'язався і в яких продовжується справа його життя.
На завершення
Йоргос Лантімос створив надзвичайний шедевр, і мало що тут можна сказати, окрім того, що фільм “Бідолахи” варто подивитися!