Фільм “Анатомія падіння” французької режисерки Жюстін Тріє дає можливість глядачу під мікроскопом дослідити історію стосунків двох письменників, які живуть усамітнено у французьких Альпах та виховують тінейджера Даніеля. Як і у звичайної пари в стосунках є різне: захоплення, заздрість, провина, зрада, підтримка і компроміси, сварки і т.д. Тобто, все як у людей, але Саюєль помирає, а його дружина Сандра стає обвинуваченою у його смерті.
ШЛЮБ
Сюжет будується навколо судового процесу, де шлюбні стосунки Самюеля і Сандри стають головним обвинуваченими. Їхнє сімейне життя і його найдрібніші частинки підпадають під пристальну увагу преси, суду присяжних, а також їхнього сина Данієля, який щодня відвідує суд. Для дитини досвід перебування в суді сам по собі є травматичним. Не даремно в шлюбі існує священне право таємниці, і ніхто, ані публіка, ані діти, не повинні цю таємницю порушувати.
Глядач ніби стає підглядувачем, вуальяристом. Це нагадує класичну едипальну ситуацію, в якій є пара, яка здійснює таїнство кохання, і є третій (в класичному розумінні дитина віком 4-7 років), який намагається побачити, чим саме зайнята пара. Але роль підглядуючого виконує кожен глядач стрічки. Подекуди стає гидко від того, що мене змушують дивитись і слухати інтимні подробиці стосунків Самюеля і Сандри, які мали б залишатися таїнством шлюбу.
Звісно, кожен шлюб має свої злети і падіння, свої брудні таємниці і найгуманістичніші звершення. Але якщо про них починаєш говорити вголос, то їхня цінність, їхня унікальна значимість, раптово виривається з загального контексту в обличчі глядачів, які не мають жодного відношення до життя пари і повинні за декілька годин винести вердикт щодо цінності і плодовитості їхніх стосунків, втрачає сенс.
Сенс і кульмінація стрічки
Талановита режисерка комунікує глядачеві сенс стрічки, вкладений у вуста Данієля: правда недоступна, все, що у наших силах - це обрати сторону, якій ти віриш, і слідувати своєму рішенню до кінця. Все. Крапка. Ми дивимось дві з половиною години фільму, щоб зрозуміти, що це головний меседж стрічки. І після завершення фільму саме це відчуття залишається у нас, глядачів. Правда невідома, все, що в наших силах - це повірити словам захисту, що Самюєль скоїв самогубство, або все ж залишитись з відчуттям незакритого гештальту через те, що Сандра не була засуджена за вбивство чоловіка.
Даніель обирає сторону матері, живого і люблячого батьківського об'єкта. Глядач, з іншого боку, не перебуває в ситуації залежності від Сандри і може судити її тільки за інформацією, почутою в залі суду. На чиєму боці Ви – вирішувати Вам.
Відомість і впевненість - це розкіш, недоступна нашому часу і сучаснику. Ми всі вимушені жити в інтрапсихічному, дуже обмеженому нашими власними ідеями і переконаннями світу. Іноді наші переконання - це єдина доступна стабільність, грунт під ногами. Цей фільм - одна з можливих ілюстрацій цього трюїзму.
Про падіння
Самюєль помер, випавши з вікна, чи то через те, що його хтось викинув з вікна. Але є факт – падіння. Знаючи на матеріали процесу, мені здавалось що він падав дуже давно, мабуть останніх років з десять. І нарешті його ментальне падіння втілилось в фізичне. Я би сказала що Самюєль помер смерттю, яка йому личить. Яка приводить у відповідність внутрішнє і зовнішнє. Єдиним незавершеним проектом в історії його буття стає життя.
Нас змушують зануритись в історію нещастя цього чоловіка. В тернистий шлях його професійного становлення, в якому він став автором неопублікованого роману. Через це він був повний заздрості по відношенню до дружини, яка була відомою письменницею. Коли він нарешті впіймав музу за хвіст і втратив плин часу, його син, знаходячись в цей момент під його наглядом потрапив в аварію і майже повністю втратив зір. І він винить себе в цьому, і його дружина теж винить його. Через 9 років після аварії він все ще не може “народити” книгу. Він знаходиться у вільному падінні все своє свідоме життя.
Самюєль сповнений страждань, фрустрації і невдоволення. Він в тупіку, в який сам себе загнав і не зміг з нього вийти живим.
Відстрочене горе
Данієль втратив батька, Сандра – чоловіка, але в них забрали можливість відгорювати його. Відгорювати так, аби ця травматична ситуація була прожита і трансформована в посттравматичний ріст. Але сім’ю ставлять в ситуацію, в якій вони мають захищатись в суді, доводити, що втрата була реальною втратою. Що для Сандри було дійсно важко втратити чоловіка.
Якби це був фільм про людину з психотичною організацією і повним постмодернізмом сюжету, то можна було б інтерпретувати судовий процес, на якому головна героїня захищається, як хитрий вид психічного захисту від переживання втрати. Бо переживання горя – це важкий і болючий процес, який нерідко призводить до його блокування шляхом залучення різноманітних механізмів психічного захисту. Але фільм не повний постмодернізм і процес реальний. Тому ми не бачимо переживання горя, воно залишається поза кадром, в часі який очікує сім’ю після процесу.
На останок
Чудова нагода з користю провести дві з половиною години і подумати над значення шлюбу. Стрічка також була оцінена й кінокритиками, і отримала золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, а також отримала нагороду «Пальмовий пес» за гру собаки.
