24 лютого, рівно через рік після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, відома американська психолог та психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс прочитала лекцію в підтримку українських працівників сфери ментального здоров’я. І хоча лекція була заявлена для психологів та психотерапевтів, мені здається її корисно послухати і людям, які не є спеціалістами. Лекція доступна українською та англійською мовами на YouTube.
Для себе я примітила декілька важливих та актуальних тез, які коротко опишу нижче.
-
Все що ми відчуваємо – нормально. Перебуваючи в постійному полі травми, яке створила війна, ми переживаємо спектр почуттів, які часто є амбівалентними, різкими і збивають з пантелику. Це нормально в процесі переживання травми, яка під час війни не має однієї конкретної причини ( травмуючої ситуації), а скоріше являє собою нескінченний конвеєр травматичних подій. У полі травми робота терапевта направлена на нормалізацію почуттів клієнта, надання клієнтові простору довіри для розміщення будь-яких почуттів і їх опрацювання.
-
В травматичному полі війни переживання горя є способом опрацювання травматичного досвіду. Горе переживається циклічно, повторювано. Воно має властивість «находити» хвилями. При цьому кожна наступна хвиля може бути викликана тригером як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Дозволити собі горювати – означає дозволити собі переживати травму, унеможлививши її патологізацію та трансформацію в посттравматичний стресовий розлад.
Горювання при цьому не є депресією, хоча і має спільну симптоматику. Важливою відмінністю є наявність зовнішнього об’єкта, який атакується (наприклад – орки), тоді як Его залишається цілісним.
- При переживанні колективної травми страждання інституціалізуються, у них з’являється ієрархія. Тобто, люди порівнюють свої страждання зі стражданнями інших людей і знецінюють або звеличують свої/чужі страждання. Наприклад, під час Другої Світової Війни, ті хто пережив концентраційні табори вважались найбільшими мучениками; ті, хто знаходився у трудових таборах – меншими. Ті ж, хто втік і не постраждав фізично були найнижчими в касті стражденних.
Така спроба об’єктивізації горя повністю знецінює особистісні переживання. Так, наприклад, люди можуть втратити річ, яка здається незначною (іграшка, домашній улюбленець) і переживати це як глибоке горе втрати. При цьому важливо не оцінювати об’єктивну ціну втраченого предмета чи істоти, а намагатись зрозуміти символічну її цінність для клієнта. Ми маємо не звужувати, а розширювати межі нашої емпатії.
-
Війна наносить травму гуманістичній моралі, яка стоїть в основі формування західної культурної традиції, а саме цінності людського життя. Коли цю фундаментальну цінність поставлено під питання, втрачається базова довіра до світу і до людей. І саме ця втрата переживається як глибинна екзистенційна криза, що може маніфестуватись у тимчасовій втраті сенсу життя, опор. Особливо вразливими є солдати, оскільки їм безпосередньо доводиться порушувати моральні закони, вбиваючи противника. Після повернення до цивільного життя, робота з поверненням сенсу в їх життя стає одним з головних завдань психотерапії.
-
Свідки травматичних подій є більш травмованими, ніж їх учасники, адже свідок може тільки дивитися на злочин, залишаючись сам на сам з власним почуттям безпомічності. Його почуття не грають ролі, оскільки важливими видаються тільки почуття учасника подій. Останній також може реагувати на те, що з ним роблять, і таким чином відчуває свою спраглість, спроможність. Свідок же не може вдіяти нічого і його реакція на насильство залишається замороженою. Терапія і супровід свідків подій є пріоритетом і направлена на дозвіл почувати те, що вони переживають. Травма свідка – реальна, навіть якщо DSM-5 вчить іншому.
-
Потрібно дозволяти собі повсякденні радощі та приємнощі. Війна йде, вона не завершується. Вона приносить непомірні й необмежені страждання, які люди з розвиненою емпатією природно переживають особливо загострено. Але війна – частина життя, яке має періодично брати верх зі своїми тривіальностями і радощами. Це запорука психічної стійкості.
-
Круглі дати – важливі. Несвідоме має власне відчуття часу, тому часто ми знаходимо себе в ситуації відтворення травматичної події саме під час переживання якоїсь важливої для нас особисто чи для суспільства загалом дати. Наприклад, клієнти часто приходять в терапію в час, який відповідає рамкам травматичної події. Також депресивні епізоди можуть ставатись в роковини втрати близьких людей. Потрібно дати простір і час цим переживанням і через якийсь час вони пройдуть.
Озвучені Ненсі Мак-Вільямс тези подекуди нові, подекуди відомі, але актуальні. Тому ця інформація може бути важливою для тих, хто надає підтримку або її потребує.